І так, продовжимо...

Привіт. У мене тут раптом з'явилося натхнення, то ж поки воно не зникло я буду писати.
В моєму списку лишилося ще 4 книги і я розпочну з тієї, яка вразила мене найбільше.
Всі, хто частенько сидить в інтернеті на всяких сайтах про новинки українських видавництв, знають, що нещодавно у нас в книгарнях з'явилася доволі цікава книга. "Історія Біллі Міллігана"-історія про молодого чоловіка з діагнозом множинної особистості. Ті, хто знайомі з творчістю Деніела Кіза, наперед знають, що чекати happy end-у в його історіях не варто, але я все ж до останньої сторінки очікувала, що Біллі одужає, зможе спокійно жити в якомусь одинокому містечку зі своєю щасливою сімейкою і буде усміхатися, пригадуючи. що колись в його голові існував Артур, Рейджен ( якого я від початку книги називала чомусь Рейнджером), Філіп, Денні і ще купа інших осіб, які ділили між собою сцену. Але хорошого кінця, як і натяку на нього не було, бо життя дуже рідко має гарний фінал, а так як книга заснована на реальних подіях, то цим все і пояснюється.
Нарешті цього літа у мене дійшли руки до 3 твору трилогії "Дім дивних дітей", по якій нещодавно зняли фільм. 3 книга, яка має назву "Бібліотека душ" сподобалася мені найменше серед усіх трьох книг. Чому?
Перша частина, коли Джейкоб з Еммою подорожують на човні по тому чорному і гидкому району Лондона була найнуднішою частиною всіх книжок.  А далі було доволі цікаво, враховуючи, що тут кінець можна було передбачити ще з першої сторінки.
Що можу сказати про фільм? Якщо ви читали книги, то в кінотеатр вам йти не варто. Посидьте вдома і почекайте пів року, поки фільм з'явиться у нормальній якості в інтернеті. А ті, хто не читали, можете сходити, бо фільм смішний, добрий і аж занадто романтичний.
Передостання книга в моєму списку- це "Жорстокі ігри" Меггі Стівотер. Я наткнулася на неї, коли шукала книги чимось схожі на "Голодні ігри". Так, як "Дивергента" і "Деліріум" я вже читала, то вирішила приступити до цієї книги, яка не дуже вразила мене своєю анотацію. Знаєте чого я чекала? Сопливого роману з підлітками, які ведуть себе, як малеча в пісочниці, але натомість я отримала доволі цікаву книгу, наповнену міфами, таємницями, жорстокістю, лицемірством і дружбою між братами і сестрами. А ще там були коні, яких я просто обожнюю.
І остання книга, а точніше серія, яку я читаю зараз, називається "Автостопом по галактиці" Дугласа Адамса. Це незвичайний твір жанру наукової фантастики... Тут ви не знайдете довгих описів космічних кораблів та інопланетянів, але не спішіть розчаровуватися. Після читання цієї книги ви будете ще довго саркастично відповідати всьому оточенню, бо цей твір- це поєднання іронії, сарказму і цинізму.
Ось уривок з твору:

А за дев’яносто два мільйони з невеликим лишком миль від нього по геліоцентричній орбіті обертається нічим не показна блакитна планета. Вершини еволюції на ній сягнула біологічна форма, що походить від приматів. Яскравим свідченням примітивності цієї біоформи може бути хоча б той факт, що її представники й досі вважають найбільшим досягненням технічного прогресу електронні годинники


І це лише початок...

Найкращі книги за ці пів року, які я була відсутня

Привіт. За 2 дні листопад і от Поліна вирішила прокинутися і почати що-небудь писати. Розпочнемо.

Всі ви знаєте, що я обожнюю книги. Це те, що пов'язує мене з реальністю, коли терпіти все що відбувається навкруги вже не сила, а трапляється це доволі часто. За ці пів року я прочитала багато книжок, але вирішила вибрати 10 найкращих, після яких я або довго думала над прочитаним, або це твір, де я знайшла частинку життя.

Почнемо з найоптимістичнішого твору. Називається він "Диво" і написаний автором, який в книзі позначається, як Р. Дж. Паласіо. Ця книга просто унікальна в своєму роді, хоча тут немає ні надзвичайного кохання, ні захоплення світу прибульцями, нічого надзвичайно... Тільки хлопчик, який через рідкісну мутацію не має обличчя. Весь твір описує його життя, коли він після останньої пластичної операції має нарешті змогу бути звичайною дитиною і ходити, як і всі діти до школи. Твір про те, як іноді ми думаємо одне, а насправді все зовсім інакше і, що іноді дорослі лицемірять, щоб захисти і, що діти частіше жорстокіші, ніж їхні батьки.

Другий твір у моїй колекції- це чудова антиутопія Джорджа Оруела під назвою "Скотний двір".  Як же мені було образливо через тих тварин, які насправді уособлюють людей, які цілими днями працюють за копійки, через те що хочуть кращого майбутнього для своїх онуків, а натомість всі результати їхньої праці привласнюють собі свині.

"Коли ми зустрінемося" буде цікавий тим, хто ще не зовсім забув, що таке дитинство. Твір насичений  важливими питаннями такими, як перше кохання, розлучення батьків і просто цікавими і дотепними діалогами між майже дорослими дітьми. Мене в цьому творі також зацікавила тема з подорожами у часі, адже я великий фанат англійського серіалу "Доктор Хто".

Мій тато дивився фільм з такою ж ідеєю, як і ця книга, але при цьому події розвивалися зовсім по іншому. Твір називається "Кожен новий день" і заключається він в тому, що існує людина чи істота, яка кожен день змінює своє тіло. Одного дня головний герой книги потрапляє в тіло хлопця, якого здається звати Джастін. І він закохується в дівчину цього самого Джастіна, Ріанон. А далі починається історія, наповнена подорожами, пошуками сенсу і втеч...

"Вероніка вирішує померти"- один з неперевершених творів Паула Коеля. І знову тут піднімається таке важливе питання, як сенс життя, бо головна героїня одного вечора спробує покінчити своє життя самогубством. 

Твір наповнений цікавими історіями людей різних класів, професій і поколінь, то ж читати його буде цікаво, як дорослим, так і підліткам.

Це не книга, а скоріше за все новела, але я довго про неї думала, то ж вона має право ввійти у цей список. "Дівчина-кульбабка" теж про подорожі у часі і спочатку чимось нагадує "451 градус по Фаренгейту", але потім димка розвіюється і в ті, здається менше, ніж 20 сторінок, автор вміщає, те що деякі і в 200 вмістити не можуть.

Про чотири інших твори я напишу лише на наступний тиждень, а зараз насолоджуйтесь читанням данних книг і якщо ви вже щось читали з цього, напишіть свій відгук в коментарях, мені буде цікаво почути чужі думки з цього приводу.

Дякую за увагу.

Всім привіт.
Щойно прийшла з прем'єри "Зоотрополіс" і цей мультфільм просто бомба (кажу це дуже рідко, адже мультики, як і фільми, не всі заслуговують Оскара).Тому сьогодні я зіставила топ 5 своїх улюблених мультфільмів.

взимку.

Почнемо  з кінця. На п'ятому місці у мене стоїть "Лоракс"- не вельми популярний мультфільм, про світ, в якому все зроблено з пластику і навіть з повітря отримують прибуток. Я вибрала цей екземпляр не через чудових персонажів, детальний сюжет- я розуміла просто, що наш світ йде до того, що не залишить жодного дерева на всій Землі. Ну і як, звичайно, не полюбити Лоракса, рудого лісового, який захищає рослинність від зникнення?
На 4 місці я поставила "Крижане серце". Вперше Діснеївська принцеса спонукає іншу не виходити за першого ліпшого заміж. Де ви ще таке побачите? О, а ще ця сила Ельзи все заморожувати- так і хочеться забрати собі. Обожнюю зиму. І як можна забути про сестринську любов Анни до Ельзи, яка розморожує її від льоду і рятує їхнє славне місто від злочинця. Чарівний Олаф і Крістоф, які протягом всього твору підтримують сестер, посіли окреме місце в моєму серці.

На 3 місці нещодавно переглянута "Думками навиворіт" про дівчинку Райлі, яка разом з батьками мусила переїхати до Сан-Франциско і як власне вона розплутувала новостворені проблеми.
Дуже сподобалися емоції: Радість, Сум, Страх, Дратівливість і Злість. Вони так детально пропрацьовані, що дуже схожі за своїми вчинками на живих людей.
2 місце для чудового  "Зоотрополісу", який я передивлюсь не один раз, бо повторюсь, мультфільм- бомба. Головні герої: Джуді Гопс і Нік Крутихвіст, зайчиха і лис просто підкорили мене своїми жартами і емоціями. Чого варта лише сцена з лінивцями і жартом по вагітного верблюда. Кінець взагалі добив: вони зупиняють лінивця, що їхав зі швидкістю 150 кілометрів за годину-певно не встиг лапу з газу вчасно прибрати.
І перше місце заслуговує мультфільм "Ріо", який я люблю всім серцем і душею ось уже... близько 5 років. Ніколи не забуду чарівного Блу з його дивною поведінкою та Перлинки-вільної птахи, яка до останнього боролася за свою свободу. Цей дивний дует сподобався мені з самого першого погляду, я відразу відчула хімію між ними.

Дякую за увагу і раджу вам переглянути все з наведеного вище:)

У кожного з нас в житті є певна річ, істота, місце, людина, яка лише від одного погляду на неї приносить неймовірну радість і відчуття повного щастя.
Істота, яку я люблю всім серцем і душею- це моя кішка Сара

Моя маленька і неповторна

Їй вже майже чотири роки, але виглядає вона все ще, як кошеня та й поведінка у неї, в принципі, відповідна. В дитинстві вона була досить дивною: її улюбленим заняттям було носити обгортки від цукерок Корівка. Всі інші вона цукерками взагалі не вважала. Я пам'ятаю ті вечори, коли ми з мамою сиділи на дивані: вона з великою чашкою чаю і цукерками, я з книгою і телефоном та кидали Сарі зім'яті обгортки. Вона тоді вистрибувала з якогось закутку, летіла швидше за вітер і кидалася на ту бідолашну кульку з паперу. Награвшись, вона в зубах приносила фантик до моїх ніг. О, гарні були часи.

Коли Сара хоче спати, а я не вимкнула світло

Зараз вона вже інша. З'явився характер, ознаки по яким можна зрозуміти, що це вона, а не хтось інший. Майже зникло на її коричневій морді руда пляма під лівим оком. Зараз вона більше стала схожою на мене: боїться незнайомців, обожнює, коли хтось до неї милий, любить читати разом зі мною і взагалі вона найдивовижніша  кішка у всьому світі. Думаю, що як би вона була людиною, ми б обов'язково стали найкращими подругами.
Р,S. Іноді Сара мене лякає. Ходить усюди за мною. Може вона шпигун відісланий в наш світ, щоб збирати інформацію на людей?! А потім вони свою ласкою захоплять весь світ!

Коли моя кішка не гірше підводить очі до неба, ніж сам Король Пекла

Привіт весь світ.

У мене чудовий настрій і тому я вирішила написати новий пост про аніме. 

Розповім, для початку, як це почалося.

Протягом 8 років я вчила японську у школі, в яку ходила. Без знання культури мову вчити важко, то ж я читала багато про Японію, дивилася фільми про Японію і, звичайно ж, аніме, як без нього. Все моє дитинство я була великою фанаткою Покемонів. Моя сестра, що всього на 3 з половиною років за мене молодша, дивилася це аніме разом зі мною і зараз її просто дивують люди, які не знають, хто такий Пікачу. Як можна не знати Пікачу? Це ж наймиліша істота на всьому світі, крім Піплапа, якого я обожнювала з самої появи.

Коли мені було приблизно 12 років я задумалася над тим, а чому б не подивитися аніме .

Першим моїм, уже дорослим аніме стало Чобіти. Мало хто про нього чув, бо там наукова фантастика і все таке інше. Я дивилася їх кожен день після уроків. Проводила за комп'ютером години, аби його додивитися. Коли я це зробила, лишилася пустота, як після чудової книги, яка захопила за живе.

Але щоб забути біль, треба продовжувати жити. То ж я почала шукати на просторах інтернету, щось схоже на щойно переглянуте. Старшокласниці-наступне аніме, було зовсім не схоже на Чобіти, але школа і головні героїні, так мені сподобалися, що мене знову затягнуло туди з головою.

Потім були: Спецклас А, Ультраманьяк, Це були ми, У мене мало друзів.

Згодом ця любов до аніме прикрилася любов'ю до книг і серіалів. Але на цих вихідних я зрозуміла, що мені нічого подивитися і я одразу згадала про старого доброго друга, який розважав мене, коли всім іншим було відверто на мене начхати.

Цього разу я дивилася Президент студентської ради- покоївка. Ще з того періоду про нього чула, але назва мене особливо не приваблювала. І ось за вчорашній вечір і сьогоднішній ранок я повністю подивилася це аніме. Все було просто чудово: головна героїня-  Місакі просто вилита я, головний герой, який був в неї до божевілля закоханий мав довге світле волосся і виглядав просто чудово. Але як і всі аніме, що розраховані на дівчат від 12-17 років вони затягнули з головною подією на 24 серії. Місакі або була повною жирафою, до якої довго доходило, або я не знаю ким треба бути, щоб так довго мучати бідолашного Усуі. 

На сьогодні це все.

До зустрічі. 

Крадійка книжок

Всім привіт.
 Сьогодні вівторок і я так давно не писала нові відгуки в блозі...
Але нарешті з'явився час, то ж приймай думки про книгу, яку я щойно дочитала.
"Крадійка книжок" Маркус Зузак
Сюжет і герої

Розповідь ідеться від смерті (якщо хтось вирішив перечитати речення заново, то не треба, бо розповідь справді ведеться від обличчя кістлявої) про Фашистську Німеччину.  Головна героїня цієї книжки, на початку зовсім маленька дев'ятирічна дівчинка Лізель Мемінгер (одразу прошу вибачення, якщо ім'я не збігаються з українським перекладом, бо  я читала російською) потрапляє в бідну німецьку сім'ю, яка проживає на вулиці Хімель-Штрасе, що в перекладі з німецької означає райська або небесна. Її прийомні батьки Роза і Ганс  Хубермани, на перший погляд, абсолютно звичайні люди. Роза пере і прасує білизні для багатої частини міста, Ганс фарбує стіни. Але якщо познайомитися з ними детальніше, дізнаєшся, що Ганс чудово грає на акордеоні, а Роза не така груба, як здається спочатку.
Мені дуже сподобався персонаж Руді, який був для Лізель найкращим другом. Саме через нього вона стала крадійкою, Саме він розраджує її перші сумні будні після смерті брата, після зникнення рідної мами. Він стає її розрадою, рятівником її книжок, а в замін просячи лише поцілунку, як би це по дитячому не звучало.
Не залишив мене байдужою і персонаж Макса, німецького єврея, який став для дівчинки рідною душею. Чого вартий лиш епізод, де Лізель ліпила сніговика в підвалі? Коли читала йому книжки у комі?
Також не останню роль у житті Лізель зіграла Ільза Герман, дружина бургомістра, яка має свою власну кімнату з книжками і здається дуже сумною істотою, постійно в своїх думках. Вона стає подругою Лізель, яка дає їй читати, а згодом і красти книги з її бібліотеки, а після смерті її прийомної, сім'ї забирає її до себе
Я до останнього не вірила, що всі загинуть. Ця манера писати кінець перед початком була тут дуже вдалою.
Я думаю тобі має сподобатися.
Дякую за увагу і до зустрічі згодом.
P.S. Коли подивлюся фільм, одразу напишу про нього відгук:)

Спогади уявного друга

Всім привіт.
Сьогодні хочу розповісти про книгу, яка не дуже популярна в наших краях, а саме "Спогади уявного друга" Метью Гріна.
Книга розповідає про маленького хлопчика Макса, якому важко спілкуватися з людьми. У нього є уявний друг Будо, який усіма силами намагається допомогти хлопчику в його і так не
легкому життя. Будо не звичайний уявний друг. Він дуже схожий на людину, бо у нього є руки, ноги, тулуб і обличчя з бровами, що трапляється рідко для уявних друзів. Будо на відміну від свого друга товариський і легше переносить зміни.
Будо і Макс жили б собі далі, якби не одна деталь, яка змінила абсолютно все. А саме: Макса викрали.
Якщо казати чесно, книга мені сподобалася. Над нею не посмієшся, бо теми обговорюються досить серйозні, але читається вона на одному подисі, все хочеться дізнатися, що буде далі.
Хоча десь на середині починається детектив, а я не велика фанатка цього жанру.
Тому якщо ви любите історії про звичайних людей, то вам це сподобається.
Дякую за увагу.
До зустрічі.

451 градус за Фаренгейтом

Всім привіт.
Я дуже довго відкладала цю книгу. То починала і якось не йшло, то було ліньки. І ось настав кінець карантину, а я прочитала лише одну серію книг і то не зовсім вдалу.
Тому взявши себе в руки я нарешті прочитала "451° за Фаренгейтом" Рея Бредбері і, знаєте що: я рада, що це зробила.
Оповідь в книзі ідеться від третього обличчя, який показує життя головного героя- Гая Монтега, пожежника, що вже майже десять років заробляє на життя тим, що спалює книги і чужі домівки. Так вже трапилося, що живе він у світі, де книги знищуються, а суспільство прийшло до думки, що краще дивитися телешоу, від яких розум тупіє, а ніж читати книги, обсягом в тисячу сторінок. Вся історія починається з того, як цей звичайнісінький чоловік зустрічає по дорозі до дому свою нову сусідку Кларису. Ця сімнадцятилітня дівчина, яку все суспільство, зокрема і Гай, вважає божевільною. Але її, здавалося, просте питання: "Ви щасливий?" викликає у головного героя роздуми до яких він не звик. А далі починається протистояння між маленькою людино і великим суспільством, в якому навіть люди, які кожної ночі дихали з тобою одним повітрям, можуть зрадити і тобі не лишиться нічого, окрім, як втекти.

Суспільство в якому живе головний герой здалося мені смутно знайомим. Воно чимось схоже на суспільство з твору Олдоса Гакслі "Прекрасний новий світ". Там люди не мали особистої точки зору, страждали через зовсім безглузді речі.

Але хіба не в цьому сенс всіх антиутопій? Автори дивляться на теперішнє і прогнозують майбутнє. А воно все до цього і йде. Люди потроху відмовляються читати, в битві між книгою і фільмом перемагає фільм, а взагалі я знаю чому це все відбувається. Люди просто хочуть скоротити час того, що розвиває замінивши його на тупе бродіння соціальними мережами.

Є над чим задуматися, еге ж?

До зустрічі згодом.

Присвята Катніс Евердін.
Автор - Наталія Ліуш.

Я – Вогонь. Я палаю у пісні
І у тисячах вільних сердець.
Я співаю в часи лиховісні,
коли лиш посміхається мрець.

Я – трибут. Я вбиваю лиш звірів.
Все одно, що в них б’ються серця.
Кров – у землю, мурашки по шкірі.
Обіцяла я йти до кінця.

Я – Вогонь. Я горю переможно.
Хоч рука у руці – просто гра…
Десь дістати ті ягоди можна,
Та вмирати іще не пора.

Сойка я. Затихають навколо,
Щоби пісню почути. І знов
Повертаюсь у прокляте коло,
Щоб свою захистити любов.

Революція! Чи через мене?..
Що ж, так влучно летіла стріла!
Друзів втрачених ти не повернеш,
Їхній попіл вже буря змела.

Я – не лідер. Залиште в спокої!
Я втомилася вас захищать…
Кров – моя. Мої рани - незгойні.
На підлогу лиш сльози летять…

Я – Вогонь. Я палаю і корчусь.
Попіл сипле з волосся й очей.
Ті, що вибрали смерть миротворчу,
Заслужили на пам’ять людей.

Я – людина. Спокійна і тиха.
Не підніму очей до небес.
Натерпілася горя і лиха.
На війні не-добила себе.

…Визирає зі всіх щілин
Мій холодний самотності плин.

Касл

Всім привіт.
Виявила, що писати мені абсолютно ні про що, а писати треба, поки є час.
Тому сьогодні я розповім про один з своїх улюблених серіалів, якій зараз на зимових канікулах, а всього в ньому вісім сезонів і називається він, як ви вже певно здогадалися з назви, Касл.Castle, як замок, от тільки він тут ні при чому.
Сюжет
З першої ж хвилини мого перегляду я зрозуміла, що знайшла те, що зможу дивитися вічно.
Головний герой- це відомий письменник Річард Касл. У нього є донька-підліток і мама, з якими він і живе в пентхаусі. Одного дня в місті з'являється серійний вбивця, який повністю копіює книги Касла. Таким чином письменник знайомиться з детективом Кейт Бекетт, яка йому одразу подобається своєю серйозністю і відмовою веселитися.
Зараз на екранах вже 8 сезон, але сценаристи все ще мене дивують своїми неймовірними історіями і поворотами сюжету.
Я обіцяю вам, що якщо ви подивитися хоча б одну серію, ви не зможете відірватися до останньої.
Гарного перегляду.
До зустрічі.
Ваша Поліна.

Всім привіт.
Вчора я писала топ своїх улюблених книжок, а зараз прийшов час сказати, яка книга посіла перше місце. Я думаю прочитавши мій блог повністю можна було здогадатися. Пісні і підказки не могли не привернути уваги.
Ну, добре, не буду нікого томити.
"Голодні ігри"- це моя найулюбленіша серія книг. Читала я її тричі і кожного разу знаходила щось нове.
Перший раз відбувся в класі 6, коли мій найкращій друг почав її читати. З назви мені був не ясний сюжет, але після його короткої розповіді про що книга, я вирішила, що мушу її прочитати. Прочитала я за три дні три книги. Я все ще в шоці від того, як я змогла це зробити. Треба було з неймовірною швидкістю їх читати, але при цьому я добре запам'ятала сюжет і деталі.
Другий раз був через рік після того.
А третій місяць тому.
Ось що я написала  після прочитання в останнє:

"Цей твір... Він змінив мене. Знову і знову. Мені важко назвати почуття, що охопило мене. Може сум? А може радість, що герої лишилися живими.
Я знала, що все врешті решт закінчиться, але мені було мало цих трьох книг. Хоча вони не потребують приквелів і сиквелів. Вони ідеальні: книги і персонажі. Катніс, Піта, Гейл,Рута, Прим, Геймітч, Фіней, Джоанна, Енні і всі інші. Вони природні, вони роблять те, що зробили б звичайні люди на їхньому місці. І через це вони так прижилися. 
Чесно, я хочу бути такою ж незламною, як Катніс. Такою оптимістичною, як Піта. Такою розважливою, як Гейл і такою вірною, як Фіней. Якби я  не старалася перевершити Прим, я не зможу. Вона ні в чому не винна дитина. Янгол. Хоча я хочу мати її дар лікувати словами, як вона робила це з Катніс.
Не можу сказати ні слова.
Лишається лише пустота.
Але це саме те що лишається після хорошої книги.
Адже так?"

Що я можу сказати про фільми?
Вони вийшли краще, ніж я сподівалася. В перших двох частинах не вистачало Мадж. В останніх двох команди Катніс, яка приводила її до тями. А ще цікаво, де поділися тренування?
Як дівчина, яка майже два місяці лежала в ліжку, змогла так швидко одужати і втекти на кораблі? У них, що не має охоронців, які б за нею цілодобово стежили? А ще, що це за поцілунок Геймітча з Еффі? Це взагалі, як називається? Вони просто відійшли від сюжету у стосунках цих двох. А в першій частині, де ненависть Геймітча до Катніс? В книзі вони мало не спопеляли один одного, а в фільмі-найкращі друзі.
Але в принципі фільм класний.
Якщо хтось не дивився чи не читав книгу обов'язково це зробіть, а потім поділіться зі мною враженнями у коментарях.
Дякую за увагу.
Ваша Поліна.
І нехай удача завжди буде з вами.
P.S А це для таких, як і я, хто не може змиритися з смертю улюблених персонажів