І так, продовжимо...

Привіт. У мене тут раптом з'явилося натхнення, то ж поки воно не зникло я буду писати.
В моєму списку лишилося ще 4 книги і я розпочну з тієї, яка вразила мене найбільше.
Всі, хто частенько сидить в інтернеті на всяких сайтах про новинки українських видавництв, знають, що нещодавно у нас в книгарнях з'явилася доволі цікава книга. "Історія Біллі Міллігана"-історія про молодого чоловіка з діагнозом множинної особистості. Ті, хто знайомі з творчістю Деніела Кіза, наперед знають, що чекати happy end-у в його історіях не варто, але я все ж до останньої сторінки очікувала, що Біллі одужає, зможе спокійно жити в якомусь одинокому містечку зі своєю щасливою сімейкою і буде усміхатися, пригадуючи. що колись в його голові існував Артур, Рейджен ( якого я від початку книги називала чомусь Рейнджером), Філіп, Денні і ще купа інших осіб, які ділили між собою сцену. Але хорошого кінця, як і натяку на нього не було, бо життя дуже рідко має гарний фінал, а так як книга заснована на реальних подіях, то цим все і пояснюється.
Нарешті цього літа у мене дійшли руки до 3 твору трилогії "Дім дивних дітей", по якій нещодавно зняли фільм. 3 книга, яка має назву "Бібліотека душ" сподобалася мені найменше серед усіх трьох книг. Чому?
Перша частина, коли Джейкоб з Еммою подорожують на човні по тому чорному і гидкому району Лондона була найнуднішою частиною всіх книжок.  А далі було доволі цікаво, враховуючи, що тут кінець можна було передбачити ще з першої сторінки.
Що можу сказати про фільм? Якщо ви читали книги, то в кінотеатр вам йти не варто. Посидьте вдома і почекайте пів року, поки фільм з'явиться у нормальній якості в інтернеті. А ті, хто не читали, можете сходити, бо фільм смішний, добрий і аж занадто романтичний.
Передостання книга в моєму списку- це "Жорстокі ігри" Меггі Стівотер. Я наткнулася на неї, коли шукала книги чимось схожі на "Голодні ігри". Так, як "Дивергента" і "Деліріум" я вже читала, то вирішила приступити до цієї книги, яка не дуже вразила мене своєю анотацію. Знаєте чого я чекала? Сопливого роману з підлітками, які ведуть себе, як малеча в пісочниці, але натомість я отримала доволі цікаву книгу, наповнену міфами, таємницями, жорстокістю, лицемірством і дружбою між братами і сестрами. А ще там були коні, яких я просто обожнюю.
І остання книга, а точніше серія, яку я читаю зараз, називається "Автостопом по галактиці" Дугласа Адамса. Це незвичайний твір жанру наукової фантастики... Тут ви не знайдете довгих описів космічних кораблів та інопланетянів, але не спішіть розчаровуватися. Після читання цієї книги ви будете ще довго саркастично відповідати всьому оточенню, бо цей твір- це поєднання іронії, сарказму і цинізму.
Ось уривок з твору:

А за дев’яносто два мільйони з невеликим лишком миль від нього по геліоцентричній орбіті обертається нічим не показна блакитна планета. Вершини еволюції на ній сягнула біологічна форма, що походить від приматів. Яскравим свідченням примітивності цієї біоформи може бути хоча б той факт, що її представники й досі вважають найбільшим досягненням технічного прогресу електронні годинники


І це лише початок...