Всім привіт.
Я дуже довго відкладала цю книгу. То починала і якось не йшло, то було ліньки. І ось настав кінець карантину, а я прочитала лише одну серію книг і то не зовсім вдалу.
Тому взявши себе в руки я нарешті прочитала "451° за Фаренгейтом" Рея Бредбері і, знаєте що: я рада, що це зробила.
Оповідь в книзі ідеться від третього обличчя, який показує життя головного героя- Гая Монтега, пожежника, що вже майже десять років заробляє на життя тим, що спалює книги і чужі домівки. Так вже трапилося, що живе він у світі, де книги знищуються, а суспільство прийшло до думки, що краще дивитися телешоу, від яких розум тупіє, а ніж читати книги, обсягом в тисячу сторінок. Вся історія починається з того, як цей звичайнісінький чоловік зустрічає по дорозі до дому свою нову сусідку Кларису. Ця сімнадцятилітня дівчина, яку все суспільство, зокрема і Гай, вважає божевільною. Але її, здавалося, просте питання: "Ви щасливий?" викликає у головного героя роздуми до яких він не звик. А далі починається протистояння між маленькою людино і великим суспільством, в якому навіть люди, які кожної ночі дихали з тобою одним повітрям, можуть зрадити і тобі не лишиться нічого, окрім, як втекти.
Суспільство в якому живе головний герой здалося мені смутно знайомим. Воно чимось схоже на суспільство з твору Олдоса Гакслі "Прекрасний новий світ". Там люди не мали особистої точки зору, страждали через зовсім безглузді речі.
Але хіба не в цьому сенс всіх антиутопій? Автори дивляться на теперішнє і прогнозують майбутнє. А воно все до цього і йде. Люди потроху відмовляються читати, в битві між книгою і фільмом перемагає фільм, а взагалі я знаю чому це все відбувається. Люди просто хочуть скоротити час того, що розвиває замінивши його на тупе бродіння соціальними мережами.
Є над чим задуматися, еге ж?
До зустрічі згодом.
Немає коментарів:
Дописати коментар