Крадійка книжок

Всім привіт.
 Сьогодні вівторок і я так давно не писала нові відгуки в блозі...
Але нарешті з'явився час, то ж приймай думки про книгу, яку я щойно дочитала.
"Крадійка книжок" Маркус Зузак
Сюжет і герої

Розповідь ідеться від смерті (якщо хтось вирішив перечитати речення заново, то не треба, бо розповідь справді ведеться від обличчя кістлявої) про Фашистську Німеччину.  Головна героїня цієї книжки, на початку зовсім маленька дев'ятирічна дівчинка Лізель Мемінгер (одразу прошу вибачення, якщо ім'я не збігаються з українським перекладом, бо  я читала російською) потрапляє в бідну німецьку сім'ю, яка проживає на вулиці Хімель-Штрасе, що в перекладі з німецької означає райська або небесна. Її прийомні батьки Роза і Ганс  Хубермани, на перший погляд, абсолютно звичайні люди. Роза пере і прасує білизні для багатої частини міста, Ганс фарбує стіни. Але якщо познайомитися з ними детальніше, дізнаєшся, що Ганс чудово грає на акордеоні, а Роза не така груба, як здається спочатку.
Мені дуже сподобався персонаж Руді, який був для Лізель найкращим другом. Саме через нього вона стала крадійкою, Саме він розраджує її перші сумні будні після смерті брата, після зникнення рідної мами. Він стає її розрадою, рятівником її книжок, а в замін просячи лише поцілунку, як би це по дитячому не звучало.
Не залишив мене байдужою і персонаж Макса, німецького єврея, який став для дівчинки рідною душею. Чого вартий лиш епізод, де Лізель ліпила сніговика в підвалі? Коли читала йому книжки у комі?
Також не останню роль у житті Лізель зіграла Ільза Герман, дружина бургомістра, яка має свою власну кімнату з книжками і здається дуже сумною істотою, постійно в своїх думках. Вона стає подругою Лізель, яка дає їй читати, а згодом і красти книги з її бібліотеки, а після смерті її прийомної, сім'ї забирає її до себе
Я до останнього не вірила, що всі загинуть. Ця манера писати кінець перед початком була тут дуже вдалою.
Я думаю тобі має сподобатися.
Дякую за увагу і до зустрічі згодом.
P.S. Коли подивлюся фільм, одразу напишу про нього відгук:)

Головоломка

Три дні тому подивилася разом з сестрою мультфільм "Думками навиворіт" або "Головоломка". Мені здається, що більше підходить перша назва, бо думки і справді грають там мало не головну роль.
Сюжет мультику не схожий на жоден інший. Там не розповідається про одну з принцес, як це часто буває у Disney, а своїми героями він походить більше на фей з "Дінь-Дінь".
Отже, сюжет. В центрі уваги знаходиться 11-річна дівчинка Райлі. Живе вона спокійно в Міннесоті, як раптом її батьки вирішують, що їм варто переїхати в Сан-Франциско. Як і звичайна дитина, Райлі важко це переживає. Якби ми були звичайними людьми, то вирішили б, що їй важко через переїзд. Але це не зовсім так.
Поведінкою Райлі, як і всіма іншими людьми керують емоції. Їх існує п'ять: Радість, Сум, Гнів, Страх та Огида. У мозку Райлі всім поки що керує Радість. Вона турбується про те, щоб Сум не підходила близько до пульту керування, щоб Гнів і Відраза не сварилися, а Страх не перебільшував з безпекою. Але коли Райлі вперше йде до школи в новому місті, Сум не слухає Радість і фарбує один з основних спогадів Райлі в синій колір. Для Райлі цей спогад автоматично стає сумним і, тому розповідаючи про Міннесоту вона починає плакати перед новими однокласниками і тим самим відштовхує їх від себе. В той час у неї в голові Радість намагається пофарбувати сумний спогад назад в радість, але не виходить. Сум починає фарбувати і інші основні спогади, на яких базується життя Райлі(Сім'я, Найкраща подруга,

Спогади уявного друга

Всім привіт.
Сьогодні хочу розповісти про книгу, яка не дуже популярна в наших краях, а саме "Спогади уявного друга" Метью Гріна.
Книга розповідає про маленького хлопчика Макса, якому важко спілкуватися з людьми. У нього є уявний друг Будо, який усіма силами намагається допомогти хлопчику в його і так не
легкому життя. Будо не звичайний уявний друг. Він дуже схожий на людину, бо у нього є руки, ноги, тулуб і обличчя з бровами, що трапляється рідко для уявних друзів. Будо на відміну від свого друга товариський і легше переносить зміни.
Будо і Макс жили б собі далі, якби не одна деталь, яка змінила абсолютно все. А саме: Макса викрали.
Якщо казати чесно, книга мені сподобалася. Над нею не посмієшся, бо теми обговорюються досить серйозні, але читається вона на одному подисі, все хочеться дізнатися, що буде далі.
Хоча десь на середині починається детектив, а я не велика фанатка цього жанру.
Тому якщо ви любите історії про звичайних людей, то вам це сподобається.
Дякую за увагу.
До зустрічі.

451 градус за Фаренгейтом

Всім привіт.
Я дуже довго відкладала цю книгу. То починала і якось не йшло, то було ліньки. І ось настав кінець карантину, а я прочитала лише одну серію книг і то не зовсім вдалу.
Тому взявши себе в руки я нарешті прочитала "451° за Фаренгейтом" Рея Бредбері і, знаєте що: я рада, що це зробила.
Оповідь в книзі ідеться від третього обличчя, який показує життя головного героя- Гая Монтега, пожежника, що вже майже десять років заробляє на життя тим, що спалює книги і чужі домівки. Так вже трапилося, що живе він у світі, де книги знищуються, а суспільство прийшло до думки, що краще дивитися телешоу, від яких розум тупіє, а ніж читати книги, обсягом в тисячу сторінок. Вся історія починається з того, як цей звичайнісінький чоловік зустрічає по дорозі до дому свою нову сусідку Кларису. Ця сімнадцятилітня дівчина, яку все суспільство, зокрема і Гай, вважає божевільною. Але її, здавалося, просте питання: "Ви щасливий?" викликає у головного героя роздуми до яких він не звик. А далі починається протистояння між маленькою людино і великим суспільством, в якому навіть люди, які кожної ночі дихали з тобою одним повітрям, можуть зрадити і тобі не лишиться нічого, окрім, як втекти.

Суспільство в якому живе головний герой здалося мені смутно знайомим. Воно чимось схоже на суспільство з твору Олдоса Гакслі "Прекрасний новий світ". Там люди не мали особистої точки зору, страждали через зовсім безглузді речі.

Але хіба не в цьому сенс всіх антиутопій? Автори дивляться на теперішнє і прогнозують майбутнє. А воно все до цього і йде. Люди потроху відмовляються читати, в битві між книгою і фільмом перемагає фільм, а взагалі я знаю чому це все відбувається. Люди просто хочуть скоротити час того, що розвиває замінивши його на тупе бродіння соціальними мережами.

Є над чим задуматися, еге ж?

До зустрічі згодом.

Канікули, що затянулися

Всім привіт.
Сьогодні хотілося поговорити про проблеми школярів, які через епідемію мусять сидіти вдома. Проблема в тому, що я була спочатку рада цьому, але потім десь через тиждень мені стало не вистачати тієї вічної нестачі часу. А зараз вже третій тиждень карантину і нам по троху починають задавати контрольні додому. А це я вам скажу найжахливіше, що може бути. Ти ніби то і володієш всім світом для того, щоб її зробити, але в той же час, якщо ти чогось не зрозумів, то доводиться пропускати завдання, шукати розв'язків самому, а не просто попросити вчителя ще раз попросити.
Тому зустрічайте плюси і мінуси додаткових канікул.
ПЛЮСИ:

1. Зустрічі з друзями на яких часу в будні дні зовсім не вистачає.
2. Більше часу для перегляду серіалів і слухання музики.
3. Можна до обіду спати (я так не роблю, але мої друзі це практикують)
4. Можна взагалі забити на навчання до останнього дня карантину, який поки що не відомо коли кінчиться.

МІНУСИ:

1. Для тих хто не забуває про школу задають багато домашки
2. Домашні контрольні, коли ти нічого не зрозумів
3. Починаєш нудитися від того, що нічим зайнятися
4. Сумуєш за шкільними буднями
5. Вчителями
6. Новими знаннями
7. За часом з книжками на перервах, коли хочеш дочитати главу, а часу всього на пів сторінки

Тому жахливо, жахливо, що канікули все не кінчаються і не кінчаються.

Дякую за увагу і до наступної зустрічі

Я вчора допізна дивилася The Middle. Коли четвертий сезон був позаду, я зрозуміла, що втомилася. Тоді я встала з ліжка і пішла за своєю кішкою Сарою в іншу кімнату. Тримаючи її на руках і дивлячись на себе в дзеркалі, я зрозуміла, що можу стати ким завгодно. Моє майбутнє не залежить від того, де я зараз є і яку мову вважаю рідною. Не має значення з ким я спілкуюся зараз і, які в моїй голові живуть думки. Це не важливо.
Головне це те до чого я прагну, ким хочу стати. Якщо я захочу бути великим поетом, то мене не зупинить ніщо, хай буде це моє не вміння римувати чи ще якісь подібні проблеми. Я стану тим ким захочу, якщо буду прагнути це всією душею і робити хоч щось для наближення своєї мети.
Наприклад, я все своє свідоме життя мрію побувати в Америці. Я вчу мову і збираю гроші. Я дійсно хочу, щоб моя мрія коли-небудь здійснилася. А ще я хочу стати письменницею, яка буде так само захоплювати своїми книжками, як Джоан Роулінг, Сюзанна Коллінз, Вероніка Рот. Для цього я кожного дня пишу короткі чи не дуже твори, щоб навчитися описувати природу, почуття, людей.
Знаєш я пишу це не тому, що я така самовпевнена. Мені важко іноді просто підійти до людини і запитати її  "Як справи?", бо я боюся людей. По справжньому. Хтось каже, що людей легко передбачити, але я боюсь їх так само, як деякі бояться собак.
Але треба виходити за межі зони комфорту. Треба прагнути стати кращим кожного дня. Бути незалежним від думки інших. Всім щось не подобається, але чи мусиш ти з кожним погоджуватися. Ні, звичайно.
Сподіваюсь це надихнуло тебе почати щось робити, бо я наприклад, не могла зрозуміти чому ця думка не прийшла мені раніше.
І дякую за увагу.

Середина

Всім привіт. Сьогодні п'ятниця, а так як на моєму блозі довгенько не з'являлося нічого нового я вирішила написати, що ж я роблю цілими днями.
І ось список справ на сьогодні:

1. Трохи повчити геометрію (бо якби довго не тривав карантин після нього обов'язково буде контрольна);
2. Зробити домашнє завдання з англійської, яка нікуди не зникає навіть на карантині;
3. Почитати Лакс;
4. Подивитися The middle;
5. Пограти в Sims.

Книгу я не дочитала, тому відгук про неї буде згодом. Про Сімс писати якось не правильно, а от серіал, саме воно.

Сюжет

Історія американської сім'ї з трьома дітьми, які живуть в штаті Індіана. Робота, школа і взагалі все, так обтяжує головних героїв, що вони іноді тікають від самих себе.

Серіал наповнений трохи тупими жартами, смішними історіями, але якщо ваша мета зовсім не розслабитися, а по більше дізнатися про суспільство в якому вони живуть, то це саме те що ви шукали.

Приємного перегляду і до наступної зустрічі.